Результати нового дослідження показали, що лікування бета-блокаторами протягом понад 1 року після інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів без серцевої недостатності або систолічної дисфункції лівого шлуночка не було пов’язане з покращенням серцево-судинних результатів.
Науковці запевняють, що це дослідження усуває існуючу прогалину в поточних доказах і дає допомагає зрозуміти довгострокові оптимальні стратегії вторинної профілактики для значної частини тих, хто пережив ІМ, а саме пацієнтів без серцевої недостатності або систолічної дисфункції лівого шлуночка.
Дослідники пояснюють, що клінічні результати після ІМ покращилися за останні роки, частково завдяки використанню методів лікування, заснованих на доказах, включаючи своєчасну реперфузію та препарати вторинної профілактики. Таким чином, більше пацієнтів виживають після ІМ без серцевої недостатності або систолічної дисфункції лівого шлуночка.
Бета-блокатори є визнаною терапією для пацієнтів із серцевою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, оскільки вони знижують захворюваність і смертність. Для пацієнтів без серцевої недостатності або систолічної дисфункції лівого шлуночка дані підтверджують використання бета-блокаторів на ранній стадії після ІМ, але існує невизначеність щодо того, чи слід їх продовжувати після першого року за відсутності інших клінічних показань.
В історичних рандомізованих дослідженнях було показано, що довготривала терапія бета-блокаторами знижує рівень смертності, але ці дослідження проводилися до введення стратегій інвазивної реперфузії та антитромботичних засобів у звичайне лікування ІМ. Більш пізні дослідження були обмежені включенням лише підгрупи пацієнтів з ІМ, відносно невеликим розміром вибірки або коротким періодом спостереження, відзначають автори дослідження.
Таким чином, поточний аналіз мав на меті дослідити зв’язок між терапією бета-блокаторами та серцево-судинними наслідками після першого року після ІМ у пацієнтів без серцевої недостатності або систолічної дисфункції лівого шлуночка, використовуючи реальні дані з реєстру пацієнтів з ішемічною хворобою серця SWEDEHEART у Швеції.
Дослідження включало 43 618 пацієнтів віком від 18 років з ІМ, з елевацію сегмента ST (STEMI) і non-STEMI, які були госпіталізовані в одне з 74 кардіологічних відділень у Швеції між 2005 і 2016 роками.
Спостереження розпочато через 1 рік після госпіталізації (індексна дата). Пацієнти з серцевою недостатністю або систолічною дисфункцією лівого шлуночка до індексної дати були виключені. Залежно від лікування бета-адреноблокаторами пацієнти були розподілені на дві групи. Первинний результат був сукупністю смертності від усіх причин, ІМ, позапланової реваскуляризації та госпіталізації з приводу серцевої недостатності.
Результати показали, що загалом 78,5% пацієнтів отримували бета-блокатор, а 21,5% не приймали бета-блокатор на контрольну дату через 1 рік після ІМ. Середній вік становив 64 роки, 25,5% становили жінки. Середній термін спостереження становив 4,5 року.
При аналізі до лікування нескоригований показник первинного результату був нижчим серед пацієнтів, які отримували бета-блокатор, порівняно з тими, хто не приймав (3,8 проти 4,9 подій/100 людино-років; співвідношення ризиків [ВР], 0,76; 95). % довірчого інтервалу [ДІ], від 0,73 до 1,04).
Проте, після врахування балів зворотної схильності та багатофакторного коригування, ризик первинного результату не відрізнявся залежно від лікування бета-блокаторами (ВР, 0,99; 95% ДІ, 0,93 до 1,04). Ці висновки були узгодженими для окремих вторинних кінцевих точок і підгруп пацієнтів.
Автори кажуть, що це найбільше дослідження, яке оцінювало терапію бета-блокаторами у пацієнтів без серцевої недостатності або систолічної дисфункції лівого шлуночка після ІМ. Незважаючи на те, що дизайн є обсерваційним, він включає велику вибірку пацієнтів, має середній період спостереження 4,5 року та реалізує методи причинно-наслідкових висновків.
Ці дані збігаються з результатами недавнього мета-аналізу сучасних випробувань, присвячених цьому питанню.
Науковці зазначають, що потенційний механізм бета-блокаторів у покращенні серцево-судинних наслідків після ІМ пояснюється зниженням частоти серцевих скорочень і, таким чином, зменшенням споживання кисню міокардом.
Проте рутинна та своєчасна коронарна реперфузія, а також використання потужної антиагрегантної терапії зменшує розмір інфаркту, зводячи до мінімуму регуляцію симпатичної активності, особливо в тих осіб, які не зазнають істотного пошкодження міокарда.
Крім того, бета-блокатори пов’язані з кількома побічними ефектами, включаючи депресію та втому, тому визначення того, чи вони показані після першого року після ІМ, може вплинути на якість життя пацієнта, пов’язану зі здоров’ям, вважають автори.
Але все ще необхідні додаткові докази з великих рандомізованих клінічних випробувань цього питання.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org