Нові клінічні рекомендації  створені допомогти кардіологам орієнтуватися в складності кардіогенного шоку та оцінювати можливі випадки протягом першої години після початку. У них надається мнемонічне правило SUSPECT, що розшифровується як:

•         Symptoms/signs (симптоми/ознаки),

•         Urine output (діурез),

•         Sustained hypotension (стійка гіпотензія),

•         Perfusion (перфузія),

• Electrocardiogram/echocardiogram (електрокардіограма/ехокардіографія),

•         Congestion (застій),

•         Triage (сортування).

Ці рекомендації є першими у запланованій серії від Американського коледжу кардіології (ACC), які можна застосовувати на практиці, коли немає достатньо доказів для створення узгоджених заяв або клінічних настанов. Вони будуть представлені на Науковій сесії ACC 2025, що відбудеться в Чикаго.

Досі проведено небагато клінічних досліджень для оцінки підходів, пристроїв або лікарських засобів у лікуванні кардіогенного шоку, зазначають експерти, які розробили рекомендації. Тому вони використали великі реєстри випадків та досвід кардіологів, щоб створити настанови, які можуть допомогти покращити результати лікування синдрому, що досі призводить до смерті 1 з 3 пацієнтів.

Зі старінням населення частота кардіогенного шоку зростає, а його профіль змінюється.

Протягом останніх 30 років більшість досліджень кардіогенного шоку стосувалися гострого інфаркту міокарда (ГІМ). Але дані реєстрів показують, що кардіогенний шок, не пов’язаний із ГІМ, зокрема при серцевій недостатності, стає найпоширенішою формою цього стану.

Науковці пропонують структуровану схему для кардіологів, щоб вони могли вчасно вживати необхідних заходів та залучати команду лікарів.

Оскільки кардіогенний шок швидко призводить до смерті, рекомендації наголошують на ранній діагностиці та втручанні. Вони містять схему прийняття рішень, що передбачає після оцінки за алгоритмом SUSPECT направлення пацієнта до кардіореанімаційного відділення або до лікарні першого рівня з ведення кардіогенного шоку.

Схема містить варіанти подальших втручань, таких як:

•         катетеризація лівого шлуночка,

•         коронарна ангіографія,

•         черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ),

•         правобічна катетеризація серця,

•         встановлення тимчасової механічної підтримки кровообігу.

Деякі клінічні дослідження вже оцінювали ефективність механічної підтримки кровообігу, але результати були змішаними. Інтрааортальна балонна контрпульсація (IABP) та екстракорпоральна підтримка життєдіяльності (ECLS) не продемонстрували значних переваг.

Проте дослідження DanGer Shock (2024) показало, що мікроаксіальний насос Impella CP значно покращує виживаність порівняно зі стандартною терапією.

Раніше найважливішим дослідженням було те, яке підтвердило, що рання реваскуляризація покращує результати у пацієнтів із кардіогенним шоком через гострий інфаркт міокарда.

Проте автори рекомендацій попереджають, що Impella CP – не універсальне рішення. Його ефективність підтверджена лише у відібраних пацієнтів, зокрема при STEMI (інфаркт міокарда з елевацією ST) та низькій фракції викиду ЛШ.

Автори рекомендацій зазначають, що через дефіцит досліджень у сфері механічної підтримки кровообігу та медикаментозного лікування виникає ключове питання: як підібрати правильну терапію для правильного пацієнта, у правильному місці та в правильний час. Відсутність чітких даних ускладнює клінічні рішення, зокрема у перші 24 години після розвитку кардіогенного шоку.

Рекомендації містять «дорожню карту» на цей період, яка включає послідовну повторну оцінку для забезпечення стабілізації, повторної ескалації лікування за потреби та, зрештою, деескалації лікування. Настанови рекомендують оцінювати стадію шоку (за критеріями SCAI – Society for Cardiovascular Angiography and Interventions), оскільки вона може змінюватися протягом доби.

Залежно від стану пацієнта можливі втручання включають:

•         реваскуляризацію,

•         структурні втручання,

•         абляцію,

•         трансплантацію серця (якщо інші методи не дають ефекту).

Головна мета лікування – дозволити пацієнту жити якнайдовше зі своїм серцем.

Автори сподіваються, що настанови допоможуть покращити клінічну практику, але підкреслюють потребу у додаткових дослідженнях.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org