Згідно з дослідженням, опублікованим в JACC, зниження реактивності тромбоцитів і швидший ендогенний фібриноліз у пацієнтів з STEMI передбачають спонтанну реперфузію, яка  пов’язана з меншим розміром інфаркту та покращенням виживання.

У цьому проспективному обсерваційному одноцентровому дослідженні науковці проаналізували біомаркери в крові, взятій перед проведенням ЧКВ у 801 пацієнта з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST. Дослідники перевіряли in vitro, на місці надання допомоги, час оклюзії (OT) і час ендогенного лізису (LT), а також оцінювали основні серцево-судинні події, включаючи смерть, інфаркт міокарда або інсульт протягом чотирьох років.

Спонтанна реперфузія, визначена як тромболізис при інфаркті міокарда 3 ступеня кровотоку в інфаркт-пов’язаній артерії (ІПА) перед ЧКВ, була виявлена у 148 із 801 пацієнта (18%) під час екстреної коронарографії, аналогічно відомій ≈20% частоті спонтанної реперфузії, що спостерігається при STEMI.

Результати показали, що наявність спонтанної реперфузії порівняно з відсутністю, відповідно, була пов’язана з довшим OT (435 секунд проти 366 секунд; p<0,001) і коротшим LT (1257 секунд проти 1616 секунд; p<0,001) разом із нижчими рівнями тропоніну і кращою функцією лівого шлуночка. При порівнянні двох показників LT був кращим для прогнозування спонтанної реперфузії (площа під кривою для LT, 0,707; 95% ДІ, 0,661-0,753 порівняно з площею під кривою для OT, 0,629; 95% ДІ, 0,581-0,677).

Дослідники також виявили, що при спонтанній реперфузії пацієнти з повною, на відміну від часткової резолюції сегмента ST, мали довший OT (p=0,002) і коротший LT (p<0,001). Спеціалісти відзначили, що спонтанна реперфузія не була пов'язана з клінічними характеристиками або часом болю до ангіографії.

Протягом чотирирічного спостереження частота основних несприятливих серцево-судинних подій була нижчою у пацієнтів зі спонтанною реперфузією, ніж у пацієнтів без (4,1% проти 10,6%; p=0,013). Крім того, у пацієнтів як зі спонтанною реперфузією, так і з повною резолюцією сегмента ST порівняно з відсутністю спонтанної реперфузії показник становив 1,5% проти 10,1%; р=0,029.

Автори дослідження зазначають, що пацієнти зі спонтанною реперфузією мають більш сприятливий тромботичний профіль in vitro зі зниженою реактивністю тромбоцитів і більш ефективним ендогенним фібринолізом порівняно з пацієнтами без спонтанної реперфузії. Це відкриття вказує на можливу роль у моделюванні глобального тромботичного статусу на ранніх стадіях STEMI для полегшення спонтанної реперфузії та зменшення розміру інфаркту та смертності, що потрібно буде оцінити в майбутніх дослідженнях фармакологічних втручань щодо збільшення ендогенного фібриноліз у пацієнтів із STEMI або, як альтернатива, лікування порушень ендогенного фібринолізу у пацієнтів із високим ризиком коронарного атеротромбозу.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org