Дані рандомізованого дослідження свідчать про те, що різні призначення статинів для зниження рівня холестерину ЛПНЩ при вторинній профілактиці, чи то в режимі високоінтенсивного лікування, чи то шляхом титрування дози для досягнення цільових показників ЛПНЩ, мало впливає на клінічні результати.

Досліджувана стратегія лікування до досягнення мети не поступалася високоінтенсивному підходу призначення статинів щодо смерті або серцево-судинних подій через 3 роки у пацієнтів із клінічною ішемічною хворобою серця (ІХС) в дослідженні LODESTAR.

За словами дослідників, це означає, що цільове лікування може бути ефективною альтернативою загальноприйнятому підходу високоінтенсивної терапії статинами, який, хоча й узгоджується з рекомендаціями США, може призвести до більшого навантаження препаратами, ніж потрібно деяким пацієнтам для достатнього зниження рівня холестерину ЛПНЩ.

Пацієнти, які отримували цільове лікування в LODESTAR, зазвичай починали зі статинів помірної інтенсивності з титруванням під контролем аналізу, якщо це необхідно для досягнення рівнів холестерину ЛПНЩ у діапазоні від 50 до 70 мг/дл.

При такій схемі деякі пацієнти можуть досягти цільового рівня ХС ЛПНЩ при вживанні статинів середньої інтенсивності, що зменшує їхні занепокоєння щодо побічних ефектів та, можливо, покращує прихильність до прийому ліків.

Лише 54% пацієнтів, які отримували цільове лікування в LODESTAR, отримували високоінтенсивні дози статинів порівняно з 92% пацієнтів у групі високоінтенсивних статинів.

Проте в LODESTAR не рекомендували додавати нестатинову терапію для зниження рівня ЛПНЩ у групі лікування до досягнення мети, навіть якщо статинів високої інтенсивності було недостатньо. Це було зроблено для того, щоб дослідження могло зосередитися на стратегії вибору інтенсивності прийому статинів і уникнути змішання з будь-яким дисбалансом у їх використанні.

В LODESTAR було рандомізовано 4400 пацієнтів у 12 центрах Південної Кореї з клінічно встановленою стабільною ішемічною хворобою серця, нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда (ІМ) в анамнезі. Близько 28% становили жінки.

Їх випадковим чином розподіляли в рівних кількостях до груп лікування статинами під контролем аналізу або для прийому статинів високої інтенсивності, тобто розувастатину 20 мг або аторвастатину 40 мг.

Середній рівень холестерину ЛПНЩ впав нижче 70 мг/дл в обох групах як через 6 тижнів, так і через 3 місяці. Однак рівні суттєво не відрізнялися від 3 місяців до кінця 3-річного спостереження. До того часу середній рівень холестерину ЛПНЩ досяг 69,1 мг/дл у групі лікування до досягнення мети та 68,4 мг/дл у групі статинів високої інтенсивності (P = 0,21).

Рівні холестерину ЛПНЩ 70 мг/дл або нижче були досягнуті протягом 3 місяців у 59,2% у групі лікування до досягнення мети та у 67,3% пацієнтів у групі високоінтенсивної терапії статинами (P = 0,02).

З  двох груп разом цей ступінь зниження рівня ЛПНЩ був досягнутий у 55,7%, 60,8% і 58,2% пацієнтів через 1, 2 і 3 роки відповідно, без істотних відмінностей між групами.

Частота комбінованої первинної кінцевої точки дослідження через 3 роки становила 8,1% для групи лікування до досягнення мети та 8,7% для тих, хто отримував високоінтенсивну терапію статинами (P < 0,001 для не меншої ефективності). Кінцева точка включала смерть, ІМ, інсульт або  реваскуляризацію коронарних артерій. Показники для різних подій, що входять до сукупності, істотно не відрізнялися між двома групами.

Науковці зазначають, що цільова стратегія, хоч і «менш зручна» може мати переваги для деяких пацієнтів, стурбованих потенційними побічними ефектами препаратів, особливо м’язовими симптомами.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org