У новому великому рандомізованому дослідженні, проведеному в реальних умовах, не було виявлено відмінностей в основних серцево-судинних наслідках при використанні двох різних діуретиків – хлорталідону або гідрохлортіазиду – при лікуванні артеріальної гіпертензії.
Дослідження, в якому порівнювали діуретики (DCP), що було проведено серед більш ніж 13 500 ветеранів США у віці 65 років та старше, показало майже однакові показники первинної комбінованої кінцевої точки, включаючи інфаркт міокарда (ІМ), інсульт, смерть від неонкологічних причин, госпіталізацію з приводу гострої серцевої недостатності або термінову реваскуляризацію, в середньому через 2,4 роки спостереження.
Також не було відмінностей у жодній з окремих кінцевих точок або інших вторинних серцево-судинних наслідках.
Однак у підгрупі пацієнтів з ІМ або інсультом в анамнезі (які становили близько 10% досліджуваної популяції) спостерігалося значне зниження первинної кінцевої точки при застосуванні хлорталідону, тоді як у пацієнтів без ІМ або інсульту в анамнезі був підвищений ризик первинних наслідків при прийомі хлорталідону у порівнянні з тими, хто отримував гідрохлортіазид.
Науковці стверджують, що будь-який із цих двох препаратів підходить для лікування гіпертонії.
І хлорталідон, і гідрохлортіазид існують уже понад 50 років і вважаються препаратами першої лінії для лікування гіпертонії. Ранні дослідження передбачали кращі серцево-судинні наслідки та 24-годинний контроль артеріального тиску за допомогою хлорталідону, але нещодавні обсерваційні дослідження не показали більшої користі від хлорталідону. Ці випробування показали, що прийом хлорталідону може бути пов'язаний зі збільшенням побічних ефектів, таких як гіпокаліємія, гостра ниркова недостатність.
Випробування DCP було проведено, щоб спробувати остаточно відповісти на питання, чи перевершує хлорталідон гідрохлортіазид.
Використовуючи електронні медичні карти, дослідники набрали лікарів первинної медико-санітарної допомоги, які визначили пацієнтів віком від 65 років, що отримували гідрохлортіазид (25 мг або 50 мг) для лікування гіпертензії. Ці пацієнти (97% з яких були чоловіками) були випадково розподілені для продовження прийому гідрохлортіазиду або переходу на еквівалентну дозу хлорталідону.
Результати не показали відмінностей у контролі артеріального тиску між двома групами.
З точки зору клінічних подій, первинний комбінований результат ІМ, інсульту, смерті не від онкологічного захворювання, госпіталізації з приводу гострої серцевої недостатності або термінової реваскуляризації мав місце у 10,4% групи хлорталідону та у 10,0% групи гідрохлортіазиду (відношення ризиків [ВР], 1 ,04;95% ДІ, 0,94-1,16;P = 0,4).
Також не було відмінностей у будь-яких окремих компонентах первинної кінцевої точки чи вторинних наслідках смертності від усіх причин, будь-якої реваскуляризації чи еректильної дисфункції.
Що стосується небажаних явищ, хлорталідон асоціювався з посиленням гіпокаліємії (6% проти 4,4%; ВР 1,38), але не було відмінностей у частоті госпіталізацій щодо гострого пошкодження нирок.
Під час аналізу підгруп у пацієнтів з інфарктом міокарда або інсультом в анамнезі, які отримували хлорталідон, спостерігалося значне зниження первинної кінцевої точки на 27% (ВР 0,73; 95% ДІ 0,57–0,94). Навпаки, у пацієнтів без інфаркту міокарда або інсульту в анамнезі на фоні прийому хлорталідону спостерігалося погіршення стану (ВР 1,12; 95% ДІ 1,00–1,26).
Дослідники були здивовані цими результатами, оскільки очікували, що хлорталідон буде ефективнішим загалом. Вивчення цих відмінностей у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі може вплинути на догляд за пацієнтами.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org