Результати нового дослідження показали, що стимуляція блукаючого нерва зменшує ортостатичну тахікардію у пацієнтів із синдромом постуральної ортостатичної тахікардії (СПОТ), можливо, за рахунок зниження антиадренергічних аутоантитіл і запальних цитокінів, а також покращує вегетативну регуляцію серцевої діяльності.
Подвійне сліпе дослідження включало 25 пацієнток із СПОТ, синдромом ортостатичної непереносимості (середній вік 31 рік і 81% європеоїдної раси), яким випадково було призначено черезшкірну стимуляцію блукаючого нерва (ЧСБН) правого козелка вуха або імітацію стимуляції мочки вуха, де майже відсутня іннервація блукаючим нервом.
ЧСБН проводили із частотою 20 Гц і тривалістю імпульсу 200 мс протягом 1-годинних щоденних сеансів протягом 2 місяців. Після навчання, пацієнти могли проводити цю процедуру самостійно.
На початковому етапі та через 2 місяці пацієнти пройшли тест нахилу для визначення постуральної тахікардії; вони лежачи протягом 25 хвилин, після чого 10 хвилин стояли, якщо це добре переносилось.
Дослідники використовували дані електрокардіограми для вивчення частоти серцевих скорочень і зразків крові для оцінки сироваткових цитокінів і антивегетативних аутоантитіл.
Основним результатом було порівняння ортостатичної тахікардії (стоячи – лежачи) на обох руках через 2 місяці.
Результати показали, що через 2 місяці постуральна тахікардія була значно меншою в активній групі порівняно з групою з імітацією (середнє постуральне збільшення ЧСС 17,6 ударів/хв проти 31,7 ударів/хв; P = 0,01).
Спостерігалося значне зниження активності аутоантитіл β1-адренергічного рецептора (β1-AR; P = 0,01) і α1-AR (P = 0,04) у активній групі проти плацебо, що може принаймні частково пояснити зниження ортостатичної тахікардії, хоча точні механізми цього ефекту чітко не визначені, зазначають дослідники.
Рівні сироваткового фактора некрозу пухлини-α (TNF-α) були значно знижені в активній групі порівняно з групою плацебо (8,3 пг/мл проти 13,9 пг/мл; P = 0,01).
Що стосується варіабельності серцевого ритму, зміна низької частоти (НЧ) і високої частоти (ІЧ) від горизонтального до вертикального положення тіла була значно зменшена, а постуральна зміна співвідношення НЧ/ВЧ, сурогату симпато-вагального балансу, була значно нижчою в активній групі порівняно з фіктивною групою.
Науковці говорять, що в сукупності ці дані свідчать про те, що ЧСБН, недороге втручання з низьким рівнем ризику, застосоване протягом короткого періоду часу у вибраних пацієнтів із СПОТ, може призвести до значного полегшення їхнього захворювання.
У дослідженні використовувалася 1 година щоденної стимуляції, але оптимальна тривалість та ідеальний час ЧСБН ще належить визначити.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org