За результатами нового дослідження виявилось, що раннє призначення антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів не покращує клінічні наслідки у пацієнтів без серцевої недостатності (СН) з нещодавно перенесеним гострим інфарктом міокарду (ГІМ). В дослідженні #ALBATROSS було включено більше 1600 пацієнтів. Не було виявлено достовірної різниці між групою стандартної терапії і групою, в якій паралельно зі стандартною терапією в перші 72 години інфаркту міокарду призначали антагоніст мінералокортикоїдних рецепторів, стосовно первинної кінцевої точки – комбінації смерті, клінічної смерті з вдалою реанімацією, фібриляції шлуночків/шлуночкової тахікардії, серцевої недостатності, чи наявності показань до імплантації кардіовертера-дефібрилятора впродовж 6-місячного періоду спостереження.

Також не було вивлено різниці між групами в досягненні вторинних кінцевих точок – значимої шлуночкової аритмії (6% у порівнянні з 5.6%, відповідно), розвитку чи погіршення перебігу #СН (5.6% у порівнянні з 5.9%, відповідно) чи повторного інфаркту міокарду (1% у порівнянні з 0.6%, відповідно).

Однак у аналізі підгрупи 1229 пацієнтів з гострим інфарктом міокарду з елевацією сегменту ST було виявлено достовірне зниження показника смертності.

Загалом 801 пацієнт був рандомізований в групу стандартної терапії, 802 пацієнтам призначали стандартну терапію і схему антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів, яка включала болюсне внутрішньовенне введення 200 мг #канреонат’у з подальшим прийомом 25 мг #спіронолактон’у на добу впродовж 6 місяців.

Середній вік пацієнтів в обох групах склав 58 років, і лише у 1% пацієнтів до розвитку #ГІМ була серцева недостатність.

Відносний міжгруповий ризик стосовно комбінованої первинної кінцевої точки виявився недостовірним 0.97 (Р=0.81). Також не було виявлено різниці між групами стосовно всіх кінцевих точок окрім однієї. У більшої кількості пацієнтів, яким призначались антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів, у порівнянні з контрольною групою відмічалась гіперкаліемія (3% у порівнянні з 0.2%, відповідно; P<0.0001).

Цікаво, що відносний ризик смерті у пацієнтів з ГІМ з елевацією ST, яким призначались антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів, склав 0.20 (95% ДІ 0.06-0.70, Р=0.004). Однак автори зазначають, що для остаточного висновку щодо ефективності даного виду терапії у таких пацієнтів необхідні додаткові дослідження.

З іншого боку, аналіз підгрупи пацієнтів з ГІМ без елевації ST виявив шкоду вказаної терапії – відносний ризик склав 3.47 (95% ДІ 0.72-16.12). В обох випадках, за словами авторів, виходячи з аналізу підгруп і дизайну дослідження, остаточні висновки щодо раннього застосування антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів у пацієнтів з ГІМ робити зарано.

#STEMI, #NSTEMI, #HF, #MRA

Літературні посилання знаходяться в редакції www.WebCardio.org