За результатами нового дослідження виявилось, що додавання тікагрелору до стандартної терапії аспірином у пацієнтів з перенесеним приблизно 2 роки тому інфарктом міокарду (ІМ) призводить до зниження на 15% досягнення первинної кінцевої точки – повторного #ІМ, #інсульт’у чи серцево-судинної смерті – протягом періода спостереження в середньому протягом 33 місяців у порівнянні з пацієнтами, що отримували аспірин і плацебо.
Частота досягення кінцевої точки ефективності фактично була однакова при прийомі низьких доз (60 мг двічі на день) і високих доз #тікагрелор’у (90 мг двічі на день). Однак у пацієнтів відмічалося зростання ризику клінічно значимої кровотечі в 2.3 і 2.6 разу і необхідності гемотрансфузії у 3.0 і 3.7 разу при прийомі низьких і високих доз тікагрелору, відповідно, у порівнянні з прийомом плацебо. Також прийом препарату був асоційований з майже трикратним зростанням ризику виникнення задишки, а майже 30% пацієнтів припинили прийом досліджуваного препарату.
Незважаючи на все це, автори наголошують, що довготривалий прийом подвійної антитромбоцитарної терапії – низьких доз аспірину і тікагрелор – мають бути розглянуті у видповідних пацієнтів з перенесеним інфарктом міокарду. Результати дослідження PEGASUS-TIMI 54 були представлені на науковій сесії конгресу Американського коледжу кардіологів.
Всього в дослідженні взяли участь 21162 пацієнти з 31 країни, у яких в анамнезі в середньому 1.7 років до включення мав місце ІМ. Пацієнти були рандомізовані на три групи: низька чи висока доза тікагрелору і плацебо, на фоні прийому аспірину. Вік пацієнтів склав від 50 років і більше, у всіх пацієнтів відмічався як мінімум 1 додатковий фактор ризику (вік від 65 років і вище, цукровий діабет, багатосудинне ураження коронарних артерій чи хронічне захворювання нирок). Середній вік пацієнтів склав 65 років, 24% учасників були жіночої статі.
На момент включення 99.9% учасників приймали аспірин (97.3% учасників приймали аспірин в дозі від 75 до 100 мг), 80% і більше приймали інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину, бета-блокатори і/або статини.
Виявилось, що прийом тікагрелору за обома схемами (нізкьо- і високодозовою) знижував ризик досягнення первинної кінцевої точки ефективності: ВР 0.85 (95% ДІ 0.75-0.96, Р=0.008) для високих доз і 0.84 (95% ДІ 0.74-0.95, Р=0.004) для низьких доз тікагрелору.
Було виявлено, що на кожні 10000 пацієнтів, що розпочали лікування, прийом 90 мг тікагрелору двічі на день попереджає 40 випадків досягнення первинної кінцевої точки і призводить до виникнення 42 масивних кровотеч на рік, в той час як при прийомі 60 мг двічі на день кількість попереджених подій складе 40, а спровокованих кровотеч – 31 на рік.
Фатальні кровотечі і нефатальні внутрішньочерепні кровотечі виникли менш ніж у 1% хворих у кожній з підгруп. Однак за протоколом з дослідження виключались пацієнти з нещодавною кровотечею, інсультом і пацієнти, які потребують прийому антикоагулянтів. Таким чином безпечність тривалого прийому тікагрелору не може бути екстрапольована на пацієнтів з високим ризиком кровотеч.
Задишка виникла у 18.93% і 15.84% пацієнтів, що приймали високі і низькі дози тікагрелору, відповідно. В той час як в групі плацебо відповідний показник склав 6.38%.
#ІХС, #ССЗ, #кровотечі, #профілактика, #ticagrelor, #aspirin, #DAPT, #AMI, #CAD
Адаптовано з Medscape Cardiology