Результати нового багатоцентрового рандомізованого дослідження DapaTAVI показали, що у пацієнтів літнього віку з високим ризиком розвитку серцевої недостатності, яким проводиться транскатетерна імплантація аортального клапана (TAVI), застосування дапагліфлозину — інгібітора натрійзалежного котранспортера глюкози 2 типу (іНЗКТГ2) — асоціюється зі зниженням ризику смерті та серцевої недостатності майже на 30%.

Як зазначив провідний дослідник, дослідження надало відповідь на два ключових клінічних питання:

1. Чи доцільне додаткове призначення іНЗКТГ2 після TAVI?

2. Чи безпечне їх застосування в осіб старшого віку?

В обох випадках отримано позитивну відповідь.

У дослідження було включено пацієнтів із тяжким аортальним стенозом, яким планувалося TAVI та які мали анамнез серцевої недостатності, що потребувала внутрішньовенного введення діуретиків у стаціонарі чи невідкладному порядку. Додаткові критерії включення:

- наявність цукрового діабету;

- знижена функція нирок (ШКФ 25–75 мл/хв/1,73 м²);

- фракція викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) < 40%.

Середній вік учасників становив 82 роки, що відповідає типовій популяції пацієнтів TAVI, але суттєво відрізняється від характеристик популяцій у ключових дослідженнях іНЗКТГ2.

Первинною кінцевою точкою було поєднання загальної смертності та епізодів декомпенсації серцевої недостатності. Через 12 місяців подія первинної кінцевої точки відбулася:

- у 15,0% (91 пацієнт) пацієнтів, які отримували дапагліфлозин (10 мг 1 раз/добу);

- у 20,1% (124 пацієнти) пацієнтів групи стандартної терапії.

Це відповідало зниженню ризику на 28%:  ВР 0,72 (95% ДІ 0,54–0,95), P = 0,018.

Коли сукупні первинні кінцеві події оцінювали окремо, рівень смертності через 1 рік у групі дапагліфлозину був нижчим, ніж у групі звичайного лікування (7,8% проти 9,1%), але не досяг статистичної значущості (ВР, 0,87; 95% ДІ, 0,59-1,28). Проте менша частота загострення серцевої недостатності в групі дапагліфлозину (9,4% проти 14,4%) була значною (ВР, 0,63; 95% ДІ, 0,45-0,88).

Також спостерігалося значне зниження частоти госпіталізації з приводу серцевої недостатності (ВР, 0,68; 95% ДІ, 0,46-0,99), невідкладних візитів з приводу серцевої недостатності (ВР, 0,46; 95% ДІ, 0,26-0,82) і серцево-судинної смерті або госпіталізації з приводу серцевої недостатності (ВР, 0,71; 95% ДІ, 0,51-0,98). Чисельне зниження смертності від серцево-судинних захворювань було незначним (ВР, 0,81; 95% ДІ, 0,49-1,35).

Аналіз підгруп продемонстрував однакову ефективність терапії у пацієнтів з та без діабету, порушення функції нирок чи зниженої ФВ ЛШ.

Дапагліфлозин продемонстрував загальну хорошу переносимість. Водночас, спостерігалося:

більше випадків симптоматичної гіпотензії (6,6 проти 3,6 на 100 пацієнто-років; P = 0,01) та генітальних інфекцій (1,8 проти 0,5; P = 0,03). Жоден із побічних ефектів не призвів до серйозних ускладнень.

Попри те, що іНЗКТГ2 вже давно входять до стандартної терапії СН, їх рутинне призначення після TAVI не є поширеним клінічним підходом. Це може бути зумовлено припущенням, що успішна заміна аортального клапана вирішує проблему СН. Проте, дані DapaTAVI спростовують цю гіпотезу.

Науковці стверджують, що отримані результати є переконливими та повинні змінити підходи до ведення пацієнтів після TAVI.

Попри проведене TAVI, пацієнти з аортальним стенозом залишаються в групі високого ризику розвитку повторних епізодів СН. 

Рутинне призначення дапагліфлозину таким пацієнтам може суттєво покращити прогноз та якість життя, особливо у літніх осіб — популяції, що до цього часу була недостатньо представлена у клінічних дослідженнях.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org