Результати нового когортного дослідження показали, що розувастатин для зниження рівня холестерину був пов'язаний з дещо вищим ризиком пошкодження нирок, ніж аторвастатин, при більших дозах.
Найпотужніший статин на сьогодні, розувастатин, був пов'язаний із підвищеним ризиком пошкодження нирок порівняно з аторвастатином у невеликих дослідженнях, але після його схвалення у 2003 році не проводилося спостереження за цією проблемою.
Поточний аналіз є одним з перших і найбільших досліджень з вивчення ризику гематурії, протеїнурії та ниркової недостатності при застосуванні розувастатину в порівнянні з аторвастатином при замісній терапії - діалізі або трансплантації - в діапазоні розрахункових швидкостей клубочкової фільтрації (рШКФ).
Науковці зазначають, що результати дослідження вказують на необхідність більшої обережності при призначенні та ретельного моніторингу розувастатину, особливо у пацієнтів, які отримують високі дози препарату, або у пацієнтів з тяжкою хронічною хворобою нирок (ХХН).
У дослідження було включено близько мільйона пацієнтів у США, яким вперше було призначено розувастатин або аторвастатин з 2011 по 2019 рік; вони спостерігалися у середньому 3,1 року.
Основне з результатів:
• При замісній терапії у тих, хто приймав розувастатин, ризик гематурії був вищим на 8%, протеїнурії — на 17%, а ниркової недостатності — на 15% порівняно з тими, хто приймав аторвастатин.
• Обидві групи уникнули інфаркту міокарда та інсульту однаково.
• 44% пацієнтів з тяжкою ХХН G4+ (рШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2) призначали вищу дозу розувастатину, ніж максимальна 10 мг/добу, рекомендована для таких пацієнтів FDA.
Дослідники відзначають, що аторвастатин у дозуваннях 40 та 80 мг та розувастатин у дозах 20 та 40 мг є єдиними двома статинами, які вважаються високоінтенсивними.
Розробку дозування розувастатину 80 мг було припинено через виникнення випадків гематурії та протеїнурії, виявлених під час схвалення розувастатину FDA.
Дослідники проаналізували знеособлені дані 152 101 нового користувача розувастатину та 795 799 нових користувачів аторвастатину та виключили пацієнтів з рабдоміолізом в анамнезі.
Пацієнти у двох групах були схожі щодо поширеності ХХН, серцево-судинних факторів ризику та демографічних даних. Їхній середній вік становив 60 років, 48% становили жінки, а 82% були білими.
Гематурія визначалася за допомогою тест-смужки > + або наявність > 3 еритроцитів у полі зору при високому збільшенні мікроскопії сечі не менше двох разів. Протеїнурія визначалася за шкалою >++ або відношення альбуміну до креатиніну в сечі >300 мг/г щонайменше двічі.
Загалом у 2,9% пацієнтів була гематурія (3,4% у групі розувастатину та 2,8% у групі аторвастатину) та у 1% пацієнтів була протеїнурія (1,2% та 0,9% відповідно).
Після врівноваження вихідних характеристик в обох групах з використанням зворотної залежності ймовірності лікування розувастатином порівняно з аторвастатином було пов'язано зі значно вищим ризиком гематурії (відношення ризиків [ВР], 1,08), протеїнурії (ВР, 1,17) та ниркової недостатності , що потребує замісної терапії (ВР, 1,15).
Пацієнти з рШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2 мали приблизно в 2 рази більший ризик гематурії та в 9 разів більший ризик протеїнурії під час спостереження порівняно з пацієнтами з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2.
Пацієнтам з рШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2 зазвичай призначали високі дози розувастатину (29,9% отримували дозу 20 мг та 14% дозу 40 мг), що суперечило рекомендаціям щодо їх застосування.
Спеціалісти зазначають, що більш високий ризик нефротоксичності при прийомі високих доз розувастатину порівняно з високими дозами аторвастатину був показаний і у дослідженні PLANET1 опублікованому в 2016 році, про який також згадують дослідники.
Вчені закликають лікарів завжди розраховувати ШКФ та використовувати тільки рекомендовані дози препаратів для відповідної категорії пацієнтів.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org