Клінінічні наслідки впродовж тривалого часу у пацієнтів з серцевою недостатністю, яким проведено серцеву ресинхронізуючу терапію (СРТ), можуть частково залежати від показника індексу маси тіла (ІМТ) на момент встановлення пристрою. Такі результати невеликого дослідження, яке було представлено на науковій конференції Товариства з серцевої недостатності. Було виявлено достовірно вищу 10-річну виживаність після встановлення кардіостимулятора з метою СРТ у пацієнтів з ожирінням у порівнянні з пацієнтами з нормальною масою тіла. На цей ефект в деякій впливала етіологія серцевої недостатності (СН) і наявність цукрового діабету.

За словами дослідників, дослідження, в якому взяло участь лише 113 пацієнтів, не достатньо потужне для того, щоб довести прямий зв’язок між наявністю ожиріння і довготривалими клінічними наслідками. Однак отримані результати знову піднімають питання відомого але недостатньо зрозумілого зворотнього зв’язку між наявністю ожиріння і смертністю від серцевої недостатності.

Зазначається, що “парадокс ожиріння”, який відмічається у пацієнтів з СН, також має місце і у пацієнтів, яким проводиться СРТ.

За результатами виявилось, що наявність діабету зменшувала виживаність незалежно від ІМТ, однак відповідний показник у пацієнтів з ожирінням і діабетом був все одно кращий, ніж у пацієнтів з нормальною масою тіла навіть без діабету в анамнезі. Отримані дані, на думку авторів, можуть стати у нагоді в предикції пацієнтів, у яких проведення СРТ буде мати найбільшу користь.

33 учасники дослідження мали нормальну масу тіла (ІМТ < 25 кг/м2), у 47 відмічалась надлишкова маса тіла (ІМТ 25-29 кг/м2), у 33 пацієнти страждали на ожиріння (ІМТ > 30 кг/м2). Розповсюдженість цукрового діабету, фібриляції передсердь, розміри лівого передсердя і призначена медикаментозна терапія була подібна в усіх групах. За 10 років кінцевої точки досягли 88 пацієнтів. В 73 випадках це була смерть. Мультиваріаційний аналіз показав, що відносний ризик досягнення первинної кінцевої точки складав 0.90 (95% ДІ 0.85-0.97, Р=0.003) на кожне зростання ІМТ на 1 одиницю. У порівнянні з учасниками, які мали нормальну масу тіла на початку дослідження, у пацієнтів з надлишковою масою ВР склав 0.54 (95% ДІ 0.28-1.02, Р=0.06), а у пацієнтів з ожирінням – 0.32 (95% ДІ 0.14-0.70, Р=0.005) ці результати отримані після корекції результатів на вік, стать, швидкість клубочкової фільтрації, застосування інсуліну, ширину комплексу QRS, наявність СН внаслідок кардіоміопатії, ФВ ЛШ, функціональний клас СН за NYHA, розмір лівого шлуночка, розмір лівого передсердя і функцію правого шлуночка.

Наявність діабету погіршувала виживаність як в групі пацієнтів з ожирінням, так і в групі учасників з нормальною масою тіла. Виживаність пацієнтів з ожирінням але без діабету виявилась найкращою, а пацієнтів з діабетом без супутнього ожиріння – найгіршою.

10-річна виживаність (%) у пацієнтів після СРТ в залежності від наявності діабету і ожиріння

#HF, #obesity, #CRT

Літературні посилання знаходяться в редакції www.WebCardio.org