Нижче наведено ключові моменти, які слід запам'ятати із сучасного огляду щодо оцінки та менеджменту серцево-судинного ризику при тяжких психічних захворювань (ТПЗ).

1. Пацієнти з ТПЗ, включаючи шизофренію та біполярний розлад, помирають у середньому на 15–20 років раніше, ніж населення загалом, часто внаслідок раптової смерті, яка в більшості випадків спричинена серцево-судинними захворюваннями (ССЗ).

2. Ці пацієнти мають несприятливий профіль факторів ризику ССЗ через взаємодію між біологічними факторами, такими як хронічне запалення, факторами пацієнта, такими як надмірне куріння, та факторами системи охорони здоров'я, такими як стигма та дискримінація. Необхідно встановити рівність в управлінні факторами ризику ССЗ та лікування, а також забезпечити достатню доступність діагностичних досліджень для пацієнтів з ТПЗ, порівнянну зі стандартами, що спостерігаються у загальній популяції.

3. У пацієнтів з ТПЗ було продемонстровано кілька відмінностей у підходах до лікування ССЗ, що призвело до зниження на 47% ймовірності проведення інвазивних коронарних процедур та значно нижчих показників призначення стандартних препаратів для вторинної профілактики порівняно з населенням загалом.

4. Стратегії первинної профілактики мають бути націлені на кілька факторів ризику:

• Гіпертензія часто зустрічається у пацієнтів з ТПЗ, але антигіпертензивне лікування призначається не завжди або пацієнти отримують недостатнє лікування. Хворих слід своєчасно та регулярно обстежувати щодо гіпертонії. Контроль АТ та своєчасний початок адекватної антигіпертензивної терапії необхідні для зниження ризику ССЗ у цих пацієнтів.
• Дисліпідемія відіграє важливу роль у передчасному розвитку атеросклеротичних серцево-судинних захворювань у пацієнтів із ТПЗ. Пацієнти, навіть без інших факторів, що підвищують ризик, можуть потенційно отримати користь від більш агресивного підходу до контролю рівня ліпідів. Хоча лікування статинами однаково ефективно знижує рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільності у пацієнтів з ТПЗ, як і в загальній популяції, статини у цих пацієнтів використовуються недостатньо.
• Діабет часто зустрічається на ранній стадії у пацієнтів з ТПЗ і посилюється лікуванням нейролептиками, змінюючи метаболізм глюкози та сприяючи збільшенню ваги. Важливим є регулярний моніторинг рівня глікованого гемоглобіну для оцінки довгострокового контролю рівня глюкози. Плани лікування повинні бути адаптовані як до індивідуальних потреб, так і супутніх захворювань, включаючи ІХС, СН або нефропатію, де показані інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2 або агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1. Лікування має виходити за рамки прийому ліків і включати зміну способу життя і спільний догляд.
• Рівень паління збільшується у пацієнтів з ТПЗ, а заходи щодо припинення зазвичай використовуються недостатньо. Спеціалізоване лікування, таке як бупропіон та вареніклін, демонструє покращену довгострокову ефективність та високу безпеку у цих пацієнтів.
• Відсутність фізичної активності, ожиріння, неправильне харчування та зловживання психоактивними речовинами у пацієнтів з ТПЗ також є поширеними факторами ризику ССЗ. Клініцистам настійно рекомендується активно моніторити ці фактори та реалізовувати цільові стратегії управління, надаючи рекомендації щодо зміни способу життя, навчання пацієнтів та підходів до комплексного догляду.

5.  Цілі стратегії вторинної профілактики включають:

• Пацієнти з ТПЗ потенційно можуть отримати більше користі від вторинної профілактики, що пропонується населенню загалом після встановлення діагнозу ССЗ.
• Найбільшу прогалину в лікуванні спостерігається після гострого коронарного синдрому, де пацієнти з ТПЗ та інфарктом міокарда (ІМ) з меншою ймовірністю отримують аспірин, інгібітори P2Y12, бета-блокатори, статини, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту або антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів у порівнянні із загальною популяцією. Більшість пацієнтів із ТПЗ мають меншу ймовірність проведення інвазивних коронарних процедур. При достатньому лікуванні не спостерігається відмінностей у смертності після ІМ між пацієнтами із ТПЗ та загальною популяцією.

6.  Хоча раннє прогнозування ризику ССЗ є важливим, традиційні моделі прогнозування ризику не дозволяють точно передбачити довгострокові результати, оскільки ССЗ та смертність лише частково зумовлені традиційними факторами ризику в цій групі пацієнтів.

7.  Таким чином, моделі прогнозування ризику, специфічні для ТПЗ, та діагностичні дослідження, такі як ЕКГ та Ехо-КГ необхідні для оцінки та менеджменту серцево-судинного ризику, пов'язаним з ТПЗ.

8.   Існує необхідність диференційованої серцево-судинної допомоги пацієнтам із ТПЗ з впровадженням моделі мультидисциплінарної допомоги,  що може сприяти комплексному та ефективному управлінню серцево-судинним ризиком у пацієнтів з ТПЗ. Комплексний та індивідуальний підхід до управління факторами ризику має важливе значення для оптимізації здоров'я серцево-судинних захворювань серед населення із ТПЗ.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org