Нові рекомендації ESC/ERS щодо діагностики та лікування легеневої гіпертензії знизили граничне значення для визначення легеневої гіпертензії та змінили діагностичний алгоритм для більш раннього встановлення діагнозу.

Легенева гіпертензія, як і раніше, підрозділяється на п'ять груп:

• Група 1- артеріальна  легенева гіпертензія;

• Група 2 -легенева гіпертензія, пов'язана з ураженням лівих відділів серця;

• Група 3- легенева гіпертензія, пов'язана із хронічним захворюванням легень;

• Група 4 -  хронічна тромбоемболічна легенева гіпертензія (ХТЕЛГ), часто з легеневою емболією в анамнезі;

• Група 5 -легенева гіпертензія з неясними та/або багатьма причинами.

Автори зазначають, що однією з найважливіших пропозицій 6-го Всесвітнього симпозіуму з легеневої гіпертензії (WSPH) було переглянути гемодинамічне визначення ЛГ.

Науковці знизили граничне значення для визначення легеневої гіпертензії з 25 мм рт. ст. до 20 мм рт. мм рт. ст.

Однак нижче граничне значення ще не призводить до нових терапевтичних рекомендацій, зазначається в рекомендаціях, оскільки ефективність терапії артеріальної  легеневої гіпертензії у пацієнтів із середнім тиском у легеневій артерії (сЛАТ) 21–24 мм рт. ст. невідома.

Легенева артеріальна гіпертензія тепер визначається за сЛАТ > 20 мм рт. ст.,  але лікування рекомендується тільки в тому випадку, якщо є докази його ефективності, що  фактично означає сЛАТ > 25 мм рт. ст.

Спеціалісти зауважують, що при обстеженні пацієнтів з підозрою на легеневу гіпертензію вкрай важливо провести належне діагностичне обстеження та розглянути клінічну класифікацію цього стану, оскільки терапевтичні стратегії у п'яти групах принципово різняться.

Новий діагностичний алгоритм для пацієнтів з підозрою на легеневу гіпертензію або незрозумілу задишку було повністю змінено.

Діагноз ставиться у наступні три кроки, подані у вигляді алгоритму:

• Крок 1. Лікар загальної практики повинен знати, що є деякі рідкісні форми задишки, і може запідозрити легеневу гіпертензію у пацієнта, у якого погана клінічна картина, є ознаки серцевої недостатності, і який може бути спрямований безпосередньо в центр легеневої гіпертензії. За наявності насторожуючих ознак або при підозрі на артеріальну  легеневу гіпертензію або ХТЕЛГ пацієнт повинен отримати швидке скерування до центру легеневої гіпертензії.

• Крок 2. Ехокардіографія. Лікар загальної практики направляє пацієнта з задишкою до кардіолога або пульмонолога. За словами авторів рекомендацій, пацієнт отримує більш повну оцінку легень чи серця зі швидким перехресним обстеженням в кардіолога чи пульмонолога, якщо це необхідно.

• Крок 3. Підтвердження катетеризацією правих відділів серця у центрі легеневої гіпертензії. Якщо у пацієнта, ймовірно, є легенева гіпертензія проміжного або високого ризику, його слід направити до центру легеневої гіпертензії для комплексного діагностичного обстеження та інвазивної оцінки.

Ехокардіографія є ключовим неінвазивним тестом для оцінки пацієнтів з легеневою гіпертензією і нові рекомендації містять набагато докладніші рекомендації щодо візуалізації правих відділів серця.

Золотим стандартом у гемодинамічній оцінці легеневої гіпертензії є катетеризація правих відділів серця, і це рекомендується для підтвердження діагнозу легеневої гіпертензії та особливо артеріальної легеневої гіпертензії або ХТЕЛГ, а також підтримки рішень про лікування (рекомендація класу I).

Лікування та стратифікація ризику

У рекомендаціях пацієнти класифікуються як пацієнти з низьким, середнім або високим ризиком смертності протягом 1 року, де пацієнти із групи високого ризику мають >20% ризику смерті протягом 1 року. Цю триступеневу класифікаційну оцінку ризику було уточнено після перевірки у кількох реєстрах.

Під час наступного спостереження в даний час пропонується інструмент оцінки ризику з чотирма рівнями, заснований на уточнених порогових рівнях для функціонального класу Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO-FC), 6-хвилинної ходьби (6MWD) та NT-proBNP, класифікуючи пацієнтів на низький, проміжно-низький, проміжно-високий чи високий ризик.

Пацієнти з низьким ризиком залишаються на тій самій терапії. За словами науковців, пацієнти з проміжним низьким ризиком отримують невелике коригування пероральної терапії, а пацієнти з проміжним високим ризиком або високим ризиком отримують внутрішньовенне введення препарату або направляються на трансплантацію легень.

Препарати для лікування легеневої гіпертензії такі самі, як і у 2015 році. Це завжди один із трьох шляхів: антагоністи ендотелінових рецепторів для одного шляху, інгібітори фосфодіестерази-5 (ФДЕ5) та стимулятори гуанілатциклази для  другого шляху та агоністи рецепторів простацикліну для третього шляху.

Легенева артеріальна гіпертензія залишається невиліковним захворюванням з високим рівнем смертності, незважаючи на використання ліків, в основному націлених на дисбаланс вазоактивних факторів.

Судинорозширювальні засоби, які нині використовуються для лікування легеневої гіпертензії, розширюють легеневі судини, але нові ліки, що розробляються, націлені на товсті стінки судин.

Науковці очікують на нові препарати, які знаходяться на третій фазі випробувань і , ймовірно, буде необхідно оновити рекомендації в найближчі місяці.

Первинні результати випробувань фази 3 ралінепага та дослідження фази 3 сотатерцепту очікуються у грудні.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org