У новому науковому аналізі дослідники шукали відповідь на питання: чи впливає розвиток кардіоваскулярних (КВ) подій, зокрема інфаркту міокарда або серцевої недостатності, на онкологічні результати у пацієнтів, які вижили після раку молочної залози?
Дослідження включало 30 694 пацієнтів, які вижили після раку молочної залози, із середнім віком 60 років, за якими спостерігали, починаючи з 2 років після встановлення діагнозу раку. Під час спостереження у 1346 жінок розвинулися нові випадки ІМ або СН із медіаною 3,9 року після контрольної дати. У загальній когорті 5-річна кумулятивна захворюваність становила 5,9% для смертей від раку, 4,3% для інших злоякісних новоутворень і 25,7% для початку нової хіміотерапії. Після корекції базових характеристик розвиток ІМ або СН був незалежно пов’язаний із майже чотириразовим підвищенням ризику смертності від раку (коефіцієнт ризику [HR] 3,94; 95% довірчий інтервал [ДI] 3,38-4,59). Ці пацієнти також мали на 39% вищий ризик діагнозу іншого злоякісного утворення (HR 1,39; 95% ДI 1,06-1,82) і на 25% вищу ймовірність необхідності нової хіміотерапії (HR 1,25; 95% ДI 1,02-1,53). Під час аналізу КВ подій окремо було встановлено, що СН має значно сильніший зв’язок із несприятливими результатами порівняно з одним лише ІМ. Зокрема, СН була пов’язана з 4,5-кратним підвищенням ризику смертності від раку (HR 4,50; 95% ДI 3,84-5,29), тоді як сам лише ІМ показав більш помірне, але значне подвоєння ризику (HR 2,14; 95% ДI 1,32-3,45).
Інцидентні випадки ІМ або СН у пацієнтів, які вижили після раку молочної залози, пов’язані з вищим ризиком смертності від раку, вторинними злоякісними новоутвореннями та подальшою хіміотерапією, що підкреслює прогностичний вплив КВ подій на онкологічні результати.
Дослідження виявило важливі зв’язки між КВ подіями та несприятливими онкологічними результатами у пацієнтів, які вижили після раку молочної залози. Хоча автори слушно підкреслюють біологічні механізми та необхідність КВ моніторингу, кілька додаткових перспектив заслуговують на увагу. Науковці звертають увагу, що з точки зору систем охорони здоров’я, ці результати ставлять під сумнів існуючі моделі лікування, які часто розділяють кардіологічні та онкологічні послуги, і свідчать про необхідність інтегрованих протоколів спостереження. Дослідження також піднімає цікаві питання про те, чи можуть КВ препарати змінити онкологічні результати завдяки впливу на спільні шляхи. Майбутні клінічні випробування можуть виграти від включення міждисциплінарних кінцевих точок, розробляючи інструменти прогнозування ризику, що інтегрують як КВ, так і онкологічні параметри. Ці перспективи свідчать про необхідність більш інтегрованого підходу до лікування пацієнтів, що вижили, з урахуванням як біологічних механізмів, так і інновацій у наданні медичної допомоги.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org