Результати нового обсерваційного когортного дослідження показали, що пацієнти з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією (ГКМП), які приймали інгібітор міозину афікамтен, показали значне покращення симптомів серцевої недостатності (СН), функціональних можливостей, гемодинаміки та якості життя.
Висновки відкритого розширеного дослідження REDWOOD-HCM OLE узгоджуються з результатами попереднього плацебо-контрольованого дослідження фази 2, REDWOOD-HCM. Вони також узгоджуються з більш тривалим досвідом застосування першого у своєму класі інгібітору міозину мавакамтену, який раніше цього року був схвалений FDA США для лікування симптоматичної обструктивної ГКМП.
У відкритому розширеному дослідженні афікамтену пацієнти повідомили про значне поліпшення показників KCCQ на термін до 6 місяців.
Пацієнти, які приймали препарат, також показали зниження ехокардіографічних показників: градієнта вихідного тракту лівого шлуночка (ВТЛШ), показника обструкції ВТЛШ, відмітну ознаку обструктивної ГКМП. Поліпшення показників обструкції ВТЛШ спостерігалися як у спокої, так і при пробі Вальсальви.
Інгібітори міозину впливають на основний болісний процес обструктивної ГКМП, що характеризується гіпертрофією лівого шлуночка (ЛШ), фіброзом міокарда, гіперскоротливістю та аномальною релаксацією міокарда.
В основному дослідженні REDWOOD-HCM афікамтен давав подібні гемодинамічні переваги і був пов'язаний із значним зниженням рівня натрійуретичного пептиду. Але полегшення симптомів у пацієнтів, які приймали препарат, порівняно з плацебо не було встановлено.
Напрямок досліджень інгібіторів міозину при обструктивній ГКМП є захоплюючою областю, тому що вже є принаймні два представники цього класу, які демонструють дуже схожі результати з точки зору поліпшення серцевої функції.
У відкритому розширеному дослідженні взяли участь 42 пацієнти, які брали участь у рандомізованому дослідженні REDWOOD-HCM, 25 з яких були жінками. Близько половини когорти спочатку належали до класу 2 по NYHA, інші ж мали клас 3 по NYHA.
Близько 70% та 62% пацієнтів покращили стан на 1 ступінь за класом NYHA на 12-му та 24-му тижні відповідно. Приблизно 8% і 14% відповідно покращили на 2 ступені класу NYHA.
Трохи менше чверті пацієнтів (P<0,0001) не показали змін у класі NYHA у будь-який час. Ні в кого з учасників дослідження не погіршився функціональний клас по NYHA.
Результати, які повідомляли пацієнти за шкалою KCCQ, постійно покращувалися. Середня загальна сумарна оцінка KCCQ покращилася на 16,5 (P < 0,0001) та 17,6 (P = 0,0015) бала через 12 та 24 тижні відповідно в порівнянні з вихідним рівнем.
Близько 73% та 72% пацієнтів відповідно мали покращення як мінімум на 5 балів KCCQ-OSS на 12-му та 24-му тижні паралельно з іншими доменами KCCQ. Такий рівень поліпшення через 24 тижні було досягнуто за загальною клінічною шкалою KCCQ у 69% пацієнтів, за загальною оцінкою симптомів KCCQ у 62% та за шкалою якості життя KCCQ у 69%.
Зміна показника KCCQ-OSS не менш ніж на 20 балів була досягнута у 36% пацієнтів на 12-му тижні та у 40% на 24-му тижні.
Поліпшення біомаркерів відбувалося паралельно з покращенням клінічних результатів та наслідків, про які повідомляють пацієнти. Рівні натрійуретичного пептиду знизилися на 70% до 12-го тижня порівняно з вихідним рівнем, і це зниження зберігалося на 24-му тижні (P<0,0001). А рівні серцевого тропоніну I за даними високочутливого аналізу знизилися на 30% як на 14-му, так і на 24-му тижні (P<0,005).
Результати дослідження є дуже обнадійливими і досить прогресивними. Випробування інгібіторів міозину продовжуються.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org