Результати нового рандомізованого дослідження стенокардії без обструктивної хвороби коронарних артерій (ANOCA) показали, що 6-тижневий курс лікування дилтіаземом не покращував коронарну вазомоторну дисфункцію (за винятком епікардіального спазму) або симптоми стенокардії та якість життя.

У дослідженні вивчався вплив терапія на  пацієнтів з двома ендотипами коронарної вазомоторної дисфункції: спазмом коронарних артерій (епікардіальний спазм, мікросудинний спазм) або коронарною мікросудинною дисфункцією, на яку вказують резерв коронарного кровотоку (РКК) і індекс мікросудинного опору (ІМО).

Дослідники зазначають, що були  здивовані, що дилтіазем не досяг своєї первинної кінцевої точки для успішного лікування і не зменшив симптоми або не покращив якість життя порівняно з плацебо, на відміну від результатів дослідження CorMicA.

Вчені зазначають, що до 40% пацієнтів, яким проводять коронарографію щодо стабільної стенокардії, не мають обструктивної хвороби коронарних артерій, а від 60% до 90% цих пацієнтів мають коронарну вазомоторну дисфункцію.

Знакове дослідження CorMicA показало, що діагностика специфічного ендотипу коронарної вазомоторної дисфункції за допомогою тестування коронарної функції дозволяє підібрати індивідуальні ліки, які зменшують стенокардію та покращують якість життя, зазначають дослідники.

Щоб дослідити це, у період з 2019 по 2021 рік до дослідження EDIT-CMD було включено 126 дорослих у віці 18 років і старше, у яких було два або більше епізодів стенокардії на тиждень і не було ознак ANOCA, які спостерігалися у трьох лікарнях, що спеціалізуються на ANOCA в Нідерландах.

Учасникам було проведено тестування коронарної функції, яке складалося з тесту на провокацію спазму ацетилхоліном для оцінки епікардіального спазму та мікроваскулярного спазму та тесту з аденозином для оцінки РКК та ІМО. Коронарна мікросудинна дисфункція визначалася як РКК менше 2,0 та ІМО 25 або вище.

З 99 пацієнтів з вазоспазмом або мікросудинною дисфункцією 85 пацієнтів були рандомізовані для отримання дилтіазему (n = 41) або плацебо (n = 44) протягом 6 тижнів.

Пацієнти в обох групах мали середній вік 58 років, 29% були чоловіками; 22% раніше перенесли черезшкірне коронарне втручання, а 48% мали важку стенокардію (клас III/IV).

На початковому рівні близько 50% мали епікардіальний спазм, 25% мали спазм мікросудин і 25% не мали спазму, а 54% у групі дилтіазему та 73% у групі плацебо мали мікросудинну дисфункцію.

Через 6 тижнів 73 пацієнтам (35 у групі плацебо та 38 у групі дилтіазему) було проведено  повторні дослідження коронарної функції.

Щодо первинного результату, то через 6 тижнів лікування частка пацієнтів з нормалізацією одного аномального параметра коронарної вазомоторної дисфункції без зміни будь-якого нормального параметра склала 8 пацієнтів (21%) у групі дилтіазему порівняно з 10 пацієнтами (29%).  у групі плацебо (P = 0,46)

Однак у більшої кількості пацієнтів у групі дилтіазему, ніж у групі плацебо, епікардіальний спазм прогресував до мікроваскулярного спазму або відсутності спазму (47% проти 6%; P = 0,006).

Науковці зазначають, що це перше дослідження з використанням повторного тестування функції коронарних артерій забезпечує платформу для майбутніх досліджень.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org