Катетерна абляція як початковий підхід є кращою стратегією лікування пацієнтів із шлуночковою тахікардією (ШТ), що виникає після інфаркту міокарда (ІМ), у порівнянні з відкладенням процедури до неефективності антиаритмічної терапії, згідно з результатами мультицентрового рандомізованого дослідження.
Наприкінці періоду спостереження в дослідженні VANISH2 первинна катетерна абляція зменшила відносний ризик первинного комбінованого результату, який включав смерть від будь-якої причини, шлуночкову тахікардію у формі шторму, розряд імплантованого кардіовертер-дефібрилятора (ІКД) і рецидив ШТ.
Це дослідження може змінити загальноприйняту практику, оскільки антиаритмічна терапія є стандартним початковим підходом, рекомендованим у клінічних настановах для лікування ШТ після ІМ. Катетерна абляція зазвичай використовується як друга лінія терапії.
Вперше ефективність та безпека цих підходів було порівняно у мультицентровому рандомізованому дослідженні. Катетерна абляція зменшила ризик первинного комбінованого результату на 25% (відношення ризиків [ВР], 0,75; 95% ДІ, 0,58–0,97; р = 0,028).
У дослідженні брали участь 416 пацієнтів із постінфарктною ішемічною кардіоміопатією та клінічно значущою ШТ. Їх було рандомізовано на групи катетерної абляції або антиаритмічної терапії в співвідношенні 1:1.
Пацієнтам у групі медикаментозної терапії призначали соталол, якщо вони мали легкі симптоми, які відповідали критеріям серцевої недостатності I або II класу за NYHA , мали адекватну функцію нирок (30 мл/хв на 1,73 м 2 ) і не мали будь-які інші порушення ритму, такі як torsades de pointes. В іншому випадку їх лікували аміодароном.
Незважаючи на те, що понад 90% учасників дослідження мали серцеву недостатність класу I або II за NYHA, лише близько половини отримала соталол. Серцева недостатність та інші базові характеристики були подібними в двох групах лікування.
За медіаною спостереження понад 4 роки було виявлено чисельну перевагу катетерної абляції над медикаментозною терапією за всіма чотирма компонентами первинного комбінованого результату, проте лише зниження рецидиву ШТ на 74% було статистично значущим (ВР, 0,26; 95% ДІ, 0,13–0,55).
Спостерігалася тенденція для зниження розрядів ІКД на 25% в немедикаментозній групі (ВР, 0,75; 95% ДІ, 0,53–1,04). Однак відмінності в рівні смертності (ВР, 0,85; 95% ДІ, 0,56–1,24) та частоті шторму ШТ (ВР, 0,95; 95% ДІ, 0,63–1,42) не досягли значущості.
Усі події оцінювали через 14 днів після рандомізації, щоб виключити будь-які побічні явища, які мали місце до завершення абляції або адекватного впливу антиаритмічної терапії.
Майже в кожній оцінюваній підгрупі катетерна абляція була значно кращою або чисельно кращою. Жінки були одним із можливих винятків, але вони становили лише 5% учасників дослідження та мали дуже широкі довірчі інтервали, які включали потенційну користь чи шкоду.
Коли антиаритмічні препарати розглядали окремо, відносна перевага катетерної абляції виявилася більшою для соталолу, ніж для аміодарону. У пацієнтів, які приймали соталол, криві подій на користь абляції розділилися майже відразу і до кінця дослідження продемонстрували відносну перевагу на 36% (ВР, 0,64; 95% ДІ, 0,46-0,93). Для аміодарону чисельна перевага сприяла абляції, але верхня межа довірчого інтервалу перетнула межу одиниці (ВР, 0,86; 95% ДІ, 0,58-1,27).
Через 30 днів після початку терапії у групі катетерної абляції частіше спостерігалися серйозні побічні ефекти, такі як смертність (1,0% проти 0,0%), значна кровотеча (1,0% проти 0,0%), інсульт (1,5% проти 0,0%) та декомпенсація серцевої недостатності (2,0% проти 1,4%).
Науковці зазначають, що це дослідження може змінити підходи до лікування ШТ після ІМ. Однак, необхідні додаткові дослідження для підтвердження цих результатів у різних групах пацієнтів, зокрема серед жінок.
Також слід оцінити якість життя пацієнтів, оскільки зменшення кількості розрядів ІКД та відвідувань відділень невідкладної допомоги може свідчити на користь катетерної абляції, але формальні аналізи допоможуть приймати обґрунтовані рішення.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org