Результати нового дослідження RIVAWAR продемонстрували ефективність ривароксабану, прямого орального антикоагулянта, у лікуванні гострого тромбу лівого шлуночка у пацієнтів з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI) подібну до ефективності варфарину.
Дослідники зазначають, що спостерігали повне розсмоктування тромбу у понад 95% пацієнтів в обох групах, без статистично значущого зростання частоти смертності, ішемічного інсульту або великих кровотеч.
Тромб лівого шлуночка є серйозним ускладненням ІМ, яке виникає у 2–3% всіх пацієнтів із STEMI та приблизно у 9% пацієнтів з переднім STEMI, збільшуючи ризик тромбоемболічних ускладнень, зокрема ішемічного інсульту та смерті.
Рекомендованим методом першої лінії для лікування тромбу лівого шлуночка є антагоністи вітаміну К, зокрема варфарин, який вимагає регулярного моніторингу для досягнення терапевтичного рівня антикоагуляції та має численні лікарські й харчові взаємодії.
Прямі оральні антикоагулянти мають низку переваг перед варфарином і все частіше використовуються для лікування тромбу ЛШ, однак дані щодо їх ефективності у порівнянні з варфарином для цієї специфічної клінічної ситуації є обмеженими. Ініційоване дослідниками дослідження RIVAWAR було спрямоване на оцінку порівняльної ефективності прямих оральних антикоагулянтів.
В аналіз було включено 261 пацієнта з інфарктом міокарда (90% — STEMI), у яких діагностовано тромб лівого шлуночка. Учасники були рандомізовані на лікування ривароксабаном або варфарином протягом 3 місяців. Додатково пацієнти отримували подвійну антитромбоцитарну терапію протягом 1 місяця з подальшим переходом на монотерапію ще на 2 місяці.
Первинною кінцевою точкою було розсмоктування тромбу лівого шлуночка через 3 місяці.
Через 4 тижні повне розсмоктування тромбу відбулося достовірно частіше у групі ривароксабану порівняно з варфарином (20,1% проти 8,3%; p = 0,017).
Через 3 місяці частота розсмоктування тромбу становила 95,8% у групі ривароксабану та 96,6% у групі варфарину (різниця не була статистично значущою).
Частота ішемічного інсульту: 3,5% (ривароксабан) проти 1,1% (варфарин) — різниця статистично незначуща. Загальна смертність: 3,5% проти 3,3%. Великі кровотечі: 2,3% проти 1,1%.
Обмеженнями дослідження були відкритий дизайн, проведення в одному центрі та обмежений термін спостереження (3 місяці) через брак фінансування, що унеможливило оцінку рецидивів тромбу в довгостроковій перспективі.
Науковці зазначають, що числове зростання частоти ішемічного інсульту у групі ривароксабану може бути сигналом безпеки, тому доцільним є проведення масштабнішого дослідження.
Спеціалісти зазначають, що дослідження RIVAWAR підтверджує доцільність застосування ривароксабану при тромбі ЛШ у пацієнтів після ІМ.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org