За результатами рандомізованого багатоцентрового порівняльного дослідження мацітентан і тадалафіл, які вже широко використовуються для лікування легеневої артеріальної гіпертензії (ЛАГ), є безпечними та ефективними у комбінації з фіксованими дозами навіть як терапія першої лінії.

Дослідники зазначають, що комбінація фіксованих доз призвела до значного та помітного покращення резистентності легеневих судин у порівнянні з мацітентаном і тадалафілом як монотерапією.

На практиці прийнято починати лікування або з антагоніста рецепторів ендотеліну (АРЕ) мацітентану, інгібітора фосфодіестерази-5 (ФДЕ-5) тадалафілу, або з інших часто використовуваних препаратів для ЛАГ, а потім додавати додаткові методи лікування. Однак рекомендації заохочують швидку ескалацію терапії.

Загалом і мацітентан, і тадалафіл добре переносяться, але переваги та безпека швидкого зниження легеневого судинного опору (PVR), при одночасному застосуванні в одній таблетці, раніше не оцінювалися у великих дослідженнях. У цьому подвійному сліпому дослідженні III фази, яке називається A DUE, було рандомізовано 187 пацієнтів з ЛАГ II або III функціонального класу. Дослідження  трьох груп включало як пацієнтів, які раніше не отримували лікування, так і пацієнтів, які приймали стабільні дози (> 3 місяців) інгібіторів АРЕ або ФДЕ-5.

Пацієнти, які раніше не отримували лікування, становили близько 53% досліджуваної популяції, були рандомізовані на монотерапію мацітентаном 10 мг, монотерапію тадалафілом 40 мг або комбінацію фіксованих доз однієї таблетки, яка містила обидва медикаменти. Якщо на початку дослідження пацієнти отримували стабільну дозу АРЕ, їх рандомізували до 10 мацітентану як монотерапії або до комбінації фіксованих доз. Пацієнтів, які вже отримували стабільну дозу інгібітора ФДЕ-5, рандомізували до групи прийому 40 мг тадалафілу або комбінації.

Порівняно з монотерапією мацітентаном відсоток зміни PVR від вихідного рівня у відношенні до середнього геометричного, що було основним результатом, був приблизно вдвічі вищим для комбінації (45% проти 23%) наприкінці 16-тижневого дослідження. Це означає зниження PVR на 29% (ВР 0,71; P < 0,0001).

Для комбінованої терапії порівняно з монотерапією тадалафілом перевага комбінації з фіксованою дозою (44% проти 22%) була приблизно однаковою, також забезпечуючи майже 30% відносне зниження (ВР, 0,72; P < 0,0001).

Збільшення відстані протягом 6-хвилинної ходьби (6MWD) через 16 тижнів, вторинної кінцевої точки, чисельно надавало перевагу комбінованим таблеткам порівняно з монотерапією мацітентаном (52,9 проти 39,5 метрів; P = 0,38) і тадалафілом (43,4 проти 15,9 метрів; P = 0,059), але тенденцією вважалося лише покращення порівняно з монотерапією тадалафілом.

Частка пацієнтів, у яких виникла принаймні одна серйозна побічна подія, була вищою в групі комбінованого лікування (14,0%) порівняно з монотерапією мацітентаном (8,6%) або монотерапією тадалафілом (9,1%). Побічні явища та серйозні побічні явища, більш поширені при комбінації, включали гіпотензію, затримку рідини та анемію. Цей останній побічний ефект виник у 18,7%, 2,9% і 2,3% у групах комбінованої терапії, монотерапії мацітентаном і тадалафілу відповідно.

Науковці застерігають, базуючись на несподіваному сигналі ризику анемії, що потрібне більш масштабне дослідження з більш тривалим спостереженням. Хоча концепція початкового призначення двох препаратів є привабливою для дуже складної популяції ЛАГ, необхідно  ретельно оцінити безпеку такої комбінації, перш ніж клініцисти перейдуть від поточної практики з однієї терапії ЛАГ до додавання інших.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org