Результати нового метааналізу показали, що у пацієнтів із серцевою недостатністю (СН) внаслідок гострого інфаркту міокарда (ГІМ), інгібітори рецепторів ангіотензину–неприлізину (іРАН) знижують ризик серцево-судинних подій, зменшують кількість повторних госпіталізацій через СН і покращують ремоделювання серця.
Науковці провели метааналіз дев’яти досліджень (восьми рандомізованих контрольованих випробувань і одного ехокардіографічного дослідження), що, включав 6597 пацієнтів із ГІМ та СН зі зниженою фракцією викиду.
Із цих пацієнтів 3297 отримували іРАН, а 3300 — стандартне лікування за допомогою іАПФ або блокаторів рецепторів ангіотензину з середньою тривалістю спостереження 6 місяців.
Первинною кінцевою точкою було оцінювання основних серцево-судинних подій (MACE), а вторинними кінцевими точками були повторні госпіталізації через СН, смертність від усіх причин, нефатальний інфаркт міокарда та серцева смерть.
Група, що отримувала іРАН (сакубітрил/валсартан), мала значно нижчий ризик основних серцево-судинних подій (відношення шансів [OR], 0,45; P <.0001) і меншу кількість повторних госпіталізацій через СН (OR, 0,40; P <.0001) порівняно зі стандартною терапією.
Показники смертності від усіх причин (OR, 0,88; P =.18) та серцевої смерті (OR, 0,89; P =.28) були схожими у групах іРАН і стандартної терапії.
Об’єми лівого шлуночка були значно меншими у групі іРАН, ніж у групі стандартної терапії (кінцево-діастолічний об’єм лівого шлуночка: середня різниця [MD], 11,48 мл; P <.0001; кінцево-систолічний об’єм: MD, 7,09 мл; P =.0009). Також було виявлено значне покращення фракції викиду лівого шлуночка (MD, 3,07; P <.0001).
Група іРАН мала вищу частоту ятрогенних гіпотензивних подій порівняно зі стандартною терапією (OR, 1,42; P <.00001), тоді як рівні N-T-proBNP були подібними в обох групах.
Дослідники зазначають, що у пацієнтів із серцевою недостатністю, пов’язаною з гострим інфарктом міокарда, застосування інгібіторів рецепторів ангіотензину–неприлізину в стаціонарі асоціювалося зі зниженням ризику основних серцево-судинних подій, повторних госпіталізацій через СН та покращенням ремоделювання серця, хоча частота гіпотензивних подій була вищою порівняно зі стандартною терапією.
Метааналіз мав кілька обмежень, включаючи те, що більшість рандомізованих контрольованих випробувань не були сліпими, що потенційно вносило упередження. Результати були обмежені географічним охопленням досліджень, що ускладнює їхню узагальненість. Інші обмеження включали недостатні дані щодо дозування, неоднорідність аналізів результатів і неможливість проведення підгрупових аналізів за віком і тривалістю лікування.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org