Результати дослідження CAPER показали, що серцево-судинний функціональний резерв значно поліпшується після трансплантації нирки у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності (ТСНН) навіть за відсутності змін в морфології лівого шлуночка.
Максимальне споживання кисню, що оцінювалося з використанням результатів кардіопульмонального навантажувального тесту (КПНТ), було значно краще у пацієнтів через 1 рік після трансплантації нирки, ніж у пацієнтів без трансплантації.
Функція лівого шлуночка також покращилася після трансплантації, але без зміни маси лівого шлуночка.
Серцево-судинні захворювання є основною причиною смерті серед пацієнтів з ХНН. Науковці зазначають, що нова функціонуюча нирка знижує ризик серцево-судинних захворювань, пов'язаних з прогресуванням ХХН, але чому і як залишалося відкритим питання.
Дослідники відзначають, що дослідження, в яких намагалися з'ясувати механізми покращення показників серцево-судинної системи, в значній мірі грунтувалися на статичних вимірах, отриманих за допомогою ехокардіографії або МРТ серця, і дали суперечливі результати. У дослідженні CAPER функціональний резерв серцево-судинної системи був об'єктивно оцінений з використанням сучасного КПНТ паралельно з трансторакальною ехокардіографією.
Дослідницька група оцінила зміни в резерві серцево-судинної системи до і після трансплантації нирки у 81 пацієнта з ТСНН, які перенесли трансплантацію нирки, і порівняла їх з 85 контрольними пацієнтами з ТПН без трансплантації (група NTWC), і 87 контрольними суб'єктами з гіпертонією і збереженою функцією нирок (група HTC).
Трансплантація була пов'язана з покращенням швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) через 2 місяці (55,3 мл/хв на 1,73 м2) і 12 місяців (59,1 мл/хв на 1,73 м2).
На початку дослідження середній максимальний рівень VO2 був значно нижче (P <0,001), а середній індекс маси лівого шлуночка серця був значно вище (P <0,001) в групах з термінальною стадією, ніж у контрольній групі HTC. Середня фракція викиду лівого шлуночка також була значно нижче в групах з термінальною стадією, ніж в групі HTC (P <0,001).
Через 1 рік трансплантація нирки асоціювалася зі значним поліпшенням VO2 max (з 20,7 до 22,5 мл • хв - 1 • кг -1; P <0,001), але значення не досягало VO2 max в групі HTC (24,9 на вихідному рівні і 26,0 мл • хв - 1 • кг -1 через 1 рік). У групі NTWC максимальний рівень VO2 знизився через 1 рік в порівнянні з вихідним рівнем (з 18,9 до 17,7 мл • хв -1 • кг -1; P <0,001).
Пов'язані з оперативним втручанням поліпшення з часом показників серцево-судинного резерву були значно кращі навіть після поправки на вік, індекс маси тіла, стать, куріння, діабет, серцево-судинні захворювання, тривалість антигіпертензивної терапії, використання бета-блокаторів, рівень гемоглобіну і часу, протягом якого пацієнти отримують діаліз.
При трансплантації нирки фракція викиду лівого шлуночка також значно покращилася через 1 рік (з 60,0% до 63,2%; P = 0,02), але без суттєвих змін індексу маси лівого шлуночка.
Узяті разом зміни в показниках функціонального серцево-судинного резерву і ФВ ЛШ за відсутності інших значних структурних ехокардіографічних змін дозволяють припустити, що зниження серцево-судинної смертності, пов'язаної з трансплантацією нирки, можна пояснити поліпшенням серцево - судиного функціонального резерву.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org