У гострий період усі пацієнти з ГКС з елевацією сегмента ST вважаються пацієнтами високого ризику і потребують проведення невідкладної реперфузійної терапії за умов збереження ознак гострої ішемії. На етапі відновлювального лікування ступінь ризику і потреба в подальшому інвазивному/хірургічному лікуванні визначається за результатами навантажувального тестування та оцінки систолічної функції ЛШ.

Медикаментозна терапія неускладненого ГКС з елевацією сегмента ST:

1) Знеболення- препарати вибору опіоїди (морфін). Для заспокоювання хворого можливе призначення транквілізаторів.

2) Оксигенотерапія- проводиться при SaO2 менше 90%

3) Реперфузійна терапія повинна проводитися всім хворим з ГКС з елевацією сегмента ST у перші 24(48) год від початку захворювання.У пацієнтів, які мають ознаки активної ішемії, реперфузійна терапія (бажано ЧПКВ) може проводитися, навіть коли симптоми тривають більше 12 год або зміни на ЕКГ були переривчастими. Проведення ЧПКВ у стабільних пацієнтів, які потрапили до лікарні через 12-48 год. від розвитку симптомів, може розглядатися в індивідуальному порядку.

  - методом вибору реперфузійної терапії є ПКВ ( за можливості виконання процедури протягом 120 хв після першого звернення за медичною допомогою)

  - тромболітична терапія стрептокіназою, альтеплазою або тенектеплазою повинна проводитися за відсутності протипоказань і за неможливості проведення ПКВ у рекомендований термін. Тромболітичну терапію слід починати якнайшвидше (протягом 10 хв після встановлення діагнозу) після діагностики ГКС. Повинна надаватися перевага догоспітальному проведенню тромболітичної терапії (бажано тенектеплазою). У пацієнтів віком більше 75 років треба використовувати половинну дозу тенектеплази.

4) Ацетилсаліцилова кислота

5) тікагрелор (у хворих, яким планується проведення ЧПКВ) або клопідогрел (хворі без проведення реперфузійної терапії або хворі, які отримували тромболітичну терапію, або хворі, яким проводилося ЧПКВ, але є покахзання до тривалої антикоагулянтної терапії).Хворі, яким після фібринолізису проведено ЧПКВ, можуть також бути переведені на подальший прийом тікагрелору через 48 год.після фібринолізису. Прийом клопідогрелу на попереднії етапах медичної допомоги не є протипоказанням для переведення хворого на тікагрелор (за необхідності)

6) Внутрішньовенна форма інгібітору ліпоксигеназ кварцетину (корвітин)

7) Нефракціонований гепарин (70-100 МО/кг маси тіла), або низькомолекулярний гепарин еноксапарин (0,5мг/кг маси тіла) внутрішньовенно болюсно під час ЧПКВ. Після втручання рутинне призначення антикоагулянтів не рекомендовано, окрім пацієнтів з іншими показаннями для повнодозової (механічні клапани, тромбоутворення у ЛШ, супутня ФП, неповна реваскуляризація та персистуюча ішемія міокарда) або профілактичної (профілактика венозних тромбоемболій) антикоагулянтної терапії. У пацієнтів, яким проводили фібринолізис, рекомендована повнодозова антикоагулянтна терапія, при цьому приорітетним препаратом є еноксапарин (30 мг внутрішньовенно болюсно, через 15 хв 1мг/кг маси тіла підшкірно, потім ця ж доза кожні 12 год) У пацієнтів віком більше 75 років внутрішньовенний болюс еноксапарину не проводиться, а підшкірна доза препарату становить 0,75 мг/кг маси тіла. Може використовуватись також внутрішньовенна інфузія нефракціонованого гепарину під контролем АЧТЧ. У пацієнтів, у яких фібринолізис проводився стрептокіназою, можливо призначення, фондапаринуксу( 2,5 мг внутрішньовенно болюсно, потім 2,5 мг підшкірно кожні 24 год). Фондапаринукс є також препаратом вибору для пацієнтів, яким не проводили реваскуляризацію. Тривалість антикоагулянтної терапії після фібринолізису та у нереваскуляризованих пацієнтів - до проведення ЧПКВ або терапії після фібринолізису та у нереваскуляризованих пацієнтів - до проведення ЧПКВ або протягом стаціонарного лікування ( до 8 діб, при збереженні ознак ішемії - і більше)

6) Інтенсивна (аторвастатин 40-80 мг, розувастатин 20-40 мг) терапія статинами показана всім хворим за відсутності протипоказань. Початок терапії якомога раніше, бажано до реваскуляризації міокарда.

7) Блокатори бета-адренорецепторів без внутрішньої симпатоміметичної активності. У пацієнтів без протипоказань (набряк легень, кардіогенний шок, блокади) краще починати з внутрішньовенного введення БАБ.

8) Блокатори кальцієвих каналів. Дилтіазем і верапаміл доцільні при лікуванні хворих, які мають протипоказання до застосування блокаторів бета-адренорецепторів за відсутності СН із систолічною дисфункцією. Дигідропіридини тривалої дії можна застосовувати з метою антигіпертензивного і додаткового антиангінального ефектів тільки з блокаторами бета-адренорецепторів . Дигідропіридинові похідні короткої дії протипоказані.

9) Нітрати за наявності стенокардії та/або ознак ішемії міокарда, гострої СН або значної дилатації ЛШ для зменшення переднавантаження. Як альтернативу можна застосовувати сидноніміни.

10) Інгібітори АПФ, за їх непереносимості- блокатори АТ1-рецепторів до ангіотензину 2.

 Спосіб лікування залежить від ризику :

1) хворі, обтяжені дуже високим ризиком (≥1 головний критерій дуже високого ризику) вимагають ургентно (до 2 год) коронарографії і, можл., інвазивного лікування (ургентна інвазивна стратегія) — рішення про застосування ургентної стратегії приймайте незважаючи на картину ЕКГ і рівень серцевих біомаркерів.

2) хворі, обтяжені високим ризиком (≥1 критерій високого ризику) або проміжним ризиком (≥1 критерій проміжного ризику), або з рецидивуючими симптомами, або з ознаками ішемії при неінвазивних дослідженнях, без протипоказань до інвазивної тактики → проведіть коронарографію впродовж відповідно 24 год і 72 год від поступлення до лікарні, і залежно від її результату — реваскуляризаційну процедуру (рання інвазивна стратегія).

3) хворі, обтяжені низьким ризиком, у яких відсутні критерії дуже високого, високого чи проміжного ризику → консервативна терапія, із застосуванням протиішемічних, антитромботичних ЛЗ і ліків, що стабілізують атеросклеротичну бляшку (консервативна стратегія); планову коронарографію і реваскуляризаційну процедуру проведіть пізніше, залежно від показань (як при стабільній стенокардії); перед тим, як прийняти рішення про інвазивну оцінку, проведіть неінвазивне дослідження.

Вторинна профілактика:

1. Ліквідація чинників ризику атеросклерозу

2. Регулярне фізичне навантаження: ≥30 хв аеробного навантаження помірної інтенсивності, визначеної на підставі проби з навантаженням, ≥5 разів на тиждень, а для хворих, обтяжених високим ризиком – контрольовані реабілітаційні програми.

3. Медикаментозне лікування: антитромбоцитарний ЛЗ (АСК і/або клопідогрель або прасугрель, або тікагрелор), β-блокатор, ІАПФ, БРА, антагоніст альдостерону, статини. Тривалість застосування 2-х антитромбоцитарних ЛЗ

4. Показане антитромботичне лікування після стентування коронарних артерій у хворих із фібриляцією передсердь, обтяжених середнім або високим ризиком тромбоемболічних ускладнень, у яких обов’язковим є застосування перорального антикоагулянту

5. Первинна профілактика раптової серцевої смерті у хворих з тяжкою дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ ≤35 %) і симптомами серцевої недостатності, незважаючи на оптимальну фармакотерапію через 40 днів від гострого епізоду, у котрих подальша реваскуляризація не планується → імплантація ІКД або СРТ‑Д в залежності від ширини QRS, якщо очікувана виживаність у доброму функціональному стані перевищує 1 рік. У хворих, у котрих планується реваскуляризація → повторно оцініть ФВЛШ до 6 міс. від втручання перед потенційною імплантацією ІКД/СРТ‑Д.